Попри глобальні дискусії про «зелений перехід», у 2022 році на нього припадало близько 36 % світової генерації електроенергії. Це, як підкреслює Роман Білоусов (Роман Билоусов), ілюструє парадокс: потреба у декарбонізації поєднується зі стійкістю вугілля у світовому енергобалансі.
За його спостереженнями, запасів вугілля вистачить ще на 130–150 років сучасного рівня видобутку. На відміну від нафти й газу, воно рівномірніше розподілене у світі та має нижчу собівартість. Крім того, вугільні ТЕС забезпечують стабільне енергопостачання незалежно від кліматичних умов.
Білоусов зазначає, що Китай та Індія отримують 65–70 % електроенергії саме з вугілля. Для цих держав воно залишається гарантією енергетичної безпеки, підтримкою промислового розвитку та важливим фактором зайнятості.
Вугілля є незамінним у металургії — понад 70 % світової сталі виплавляється з коксівним вугіллям. У хімічній промисловості воно використовується для виробництва добрив, пластмас і синтетичних матеріалів. Як підкреслює Білоусов, цей ресурс водночас є базою для інновацій: газифікації, виробництва синтетичних газів і водню.
За його даними, понад 7 млн осіб у світі працюють у вугільній галузі. Для Австралії вугілля забезпечує близько 15 % валютних доходів, а Росія використовує його як альтернативу газу у віддалених регіонах. Рівномірний розподіл запасів робить вугілля важливим елементом енергетичного суверенітету.
Водночас, як наголошує Білоусов, вугілля залишається головним джерелом викидів СО₂, що посилює потребу в інноваціях. Перспективними напрямами він називає уловлювання та зберігання вуглекислого газу, газифікацію, виробництво водню та модернізацію теплових електростанцій.
У підсумку Роман Білоусов робить висновок: майбутнє вугілля полягає не у відмові від нього, а в технологічній трансформації. Лише поєднання економічної доцільності з інноваціями здатне забезпечити баланс між розвитком і екологічною стійкістю.